Саме так, втішеним і щасливим почував себе Іван Низовий після відвідин села Марківки на Білопільщині, де відроджувався, наснажувався та зміцнювався і душею, і тілом.
Маючи глибоке сільське коріння, пракозацьке походження й увібравши з дитинства все те справжнє, що письменник проніс крізь життя у своєму серці і що відбилося як у вчинках Івана Низового, так і в його творчості, він завжди завдячував своєму роду та рідній прабатьківській землі, і дуже пишався сільським походженням, і щодня линув душею до своїх пракриниць.

Узагалі всі села в Україні, а особливо ті, де пощастило побувати поету, для Івана Низового були уособленням міцного українського духу, незнищенності родової пам’яті українського народу, збереження рідної мови, національних традицій і мистецько-культурних надбань українства – чи то на сході, чи то на заході, чи то на півночі та півдні нашої великої держави. А тому й намагався найчастіше навідуватися в українські села, які вважав надією на щасливе майбутнє всієї України, а тому невимовно страждав від побачених та усвідомлених, не завжди оптимістичних, реалій сільського сучасного буття.

Я з радістю й ентузіазмом популяризую творчість Івана Низового всією Україною, намагаюся охопити все більше міст і містечок нашої держави, розуміючи, що ще так мало людей знають його, що ще так багато треба зробити, у такій великій кількості куточків України я зобов’язана розповісти про Івана Низового й донести його Слово до співвітчизників, і робитиму так все життя, чого б мені це не вартувало, і як би іноді фізично нелегко це не було.
Проте, продовжуючи справу батька, я все ж таки найзатишніше в усьому почуваюся саме на зустрічах із сільською громадою, а особливо з дітлахами. Мабуть, і мені, багаторічній мешканці урбаністичного міста, передалася від батька ця любов до села. І можливість найсильніше це провідчути я отримала саме на Львівщині, і зокрема в Городоцькому районі позаминулого й особливо минулого року, проголошеного Роком Івана Низового на Городоччині, спілкуючись із мешканцями та працівниками навчальних закладів багатьох її сіл, де ми спільно провели немало зустрічей, присвячених творчості поета-соборника.

Ось і цього року листопад подарував мені подорожі до мальовничих сіл Городоцького району. Так, 20 листопада 2018 року я мала можливість відкрити для себе нове село Городоччини, яке, на моє приємне здивування, так і називається – Нове Село, куди з вітерцем і комфортом мене доставили депутат Городоцької районної ради Іван Кликоцький та методист відділу освіти Городоцької РДА Ганна Кузбит, які, власне, й сприяли організації та проведенню в Новосільському НВК літературної зустрічі «Бути – народом!», присвяченій життєвому й творчому шляху Івана Низового, і зокрема презентації 1 тому його однойменного видання та «Городоцької читанки».
Організацією, підготовкою та проведенням цієї зустрічі опікувалися завідувачка бібліотеки Нового Села Марія Івасечко та завідувачка бібліотеки Новосільського НВК Ольга Ліщинська за підтримки директора Новосільського НВК Оксани Ліщинської й активної участі керівника гуртка «Нащадки великої звитяги» Анастасії Левицької, учителя початкових класів Юлії Сеньків, учителя музичного мистецтва Андрія Сеньківа та керівника краєзнавчого музею «Світлиця» Ніни Левицької.
Затишна та з любов’ю оформлена аудиторія зібрала вчителів Новосільського НВК та чималенько учнів 3 – 8-х класів навчального закладу, більшість із яких взяли безпосередню участь у презентації, що, безперечно, мене потішило, оскільки саме діти потребують сьогодні чесного й джерельного слова, яке вони й понесуть у завтрашній день.

До всіх присутніх звернулася завідувачка сільської бібліотеки Марія Івасечко, яка представила маленьким і дорослим господарям НВК усіх гостей зустрічі.
Автобіографічні й щемкі поезії Івана Низового про його сирітське дитинство та його наслідки прочитала учениця 8 класу Юлія Паращук. Вірші про трагічні події часів війни на хуторі Рудка, де народився зимою 1942 року Іван Низовий, і долю його роду емоційно прочитав учень 6 класу Богдан Матвієнко. Він же торкнувся у своєму виступі й однієї з найтрагічніших сторінок у житті Івана Низового – загибелі Анастасії Великород-Низової та вічної туги сина за втраченою змалечку мамою. Учениця 8 класу Анастасія Пілющак поезією Івана Низового, присвяченою ніколи не баченому письменником татові Данилу, передала неприховані почуття суму автора за ним. Глибокий і насичений за своїм змістом твір про долю всього роду Великородів-Низових продекламувала учениця 8 класу Катерина Крупач. Неодноразово звучали поезії Івана Низового, просякнуті безмежною любов’ю до мами. За покликом серця їх обрали для себе учениці 5 класу Вероніка Ярчак та Вікторія Біла, які однаково з ніжністю й проте кожна з дівчаток за власним відчуттям обраного нею твору передали цю вічну тему. Ще більше розкрила трагедію Івана Низового, а отже, трагедію багатьох його однолітків-сиріт учениця 8 класу Іванна Бокало поезією, у якій відбито криваві повоєнні діяння «визволителів» і знищення ними, зокрема, територій людської пам’яті. Цієї ж трагічної сторінки в історії України повоєнних років торкнулася й учениця 6 класу Оксана Бичков’як. Про найжахливішу трагедію українського народу – Голодомор, який забрав життя майже всього роду Івана Низового, а також свідком якого став і сам поет, його віршами розповідала учениця 7 класу Анна Коримова. А поезії про те, як виживали в ті страшні часи українці, і зокрема малеча, прочитав учень 6 класу Ігор Подібка, а про взаємодопомогу селян і згуртованість під час загальної біди – учениця 8 класу Лілія Реміцька. Але, на жаль, згодом протягом багатьох років по війні, навпаки, немало сіл стало потерпати від людської байдужості й свавілля владників, селяни втікали в пошуках роботи до міста, зазнавала бездумних втручань природа. Про це і про гіркі почуття Івана Низового з цього приводу декламували його твори учень 7 класу Анатолій Білий та учениця 5 класу Оксана Чайка. Проте Іван Низовий не втрачав віри у відродження рідного села Марківки, а з ним – і всіх чудових сіл України, та завжди дякував Богові, природі й людям за все, що мав на своїм віку. Засвідчила цю віру й оптимізм автора учениця 7 класу Лілія Козопас. А про пожиттєву вдячність Івана Низового сільській бібліотеці, із якої й починався його шлях у неосяжний світ вічного слова, його любов до книг, постійну самоосвіту та шану до берегинь народної мудрості вірші поета прочитала учениця 6 класу Сніжанна Заваринська. Про тісні теплі стосунки Івана Низового зі школярами прочитала всім присутнім учениця 6 класу Анна Березівська. Лірику письменника, присвячену мені та сину Ігорю, обрали учні 6 класу Ігор Подібка та Віталій Козопас. Не могли ми не торкнутися й актуальної на сьогодні теми – визначальності української мови в існуванні нації, про що Іван Низовий наголошував у численних своїх творах і велелюдних виступах. Один із таких творів-дороговказів, як же не тільки зватися, а бути народом, прочитала учениця 6 класу Марія Кич. І зокрема поезію-щире побажання Івана Низового власному онукові бути завжди патріотом рідної землі прочитав учень 5 класу Максим Лещинський.

Прабатьківське село, такі рідні з дитинства села й містечка Білопільщини нагадувала йому близька серцю чудова земля Сватівщини, де поет жив і працював десятки років і де зустрів таких самих щирих і добрих людей, як його земляки. Прекрасні поезії, присвячені Іваном Низовим Сватівщині, продекламувала учениця 5 класу Соломія Андрушко. Усім відому на Сватівській землі, а на сьогодні й на Городоччині, пісню на слова Івана Низового та музику Василя Леоненка «Над Сватовим світає Україна» акапельно заспівав учитель музичного мистецтва Новосільського НВК Андрій Сеньків. Люблю цю пісню ще з часів, як почула її у виконанні Василя Леоненка. Ще більше прониклася нею завдяки Лесі Кішко-Грицеляк як у її власному виконанні, так і в гурті з Іваном Грициняком, Романом Хижаком та Ігорем Спринем. І ось тепер дуже пораділа прекрасному співу й Андрія Сеньківа.

Весною 2018 року в Народному домі міста Городка відбулася унікальна презентація «Городоцької читанки», у якій брали участь і школярі Новосільського НВК. Отже, і на цій зустрічі ми змогли насолодитися танцювальними композиціями та яскравим інсценуванням віршів Івана Низового «Метеликова заметіль» і «Не обдурила» у виконання учениць 3 класу Наталі Шпить, Вікторії Костів, Марти Косик, Марії Білої, Олени Гамерської та Діани Періжок під керівництвом учителя початкових класів Юлії Сеньків. Учень 3 класу Роман Музика продекламував нам поезію «Роздуми крота», а учениця 3 класу Олена Гамерська просвітила нас із народної медицини віршем «Чай із трав».

Безперечно, усім присутнім було цікаво почути самого Івана Низового завдяки перегляду уривків із фільму «Моя земля, моя душа…». Вірю, що все сказане поетом, залишиться в серцях школярів, наштовхне на певні роздуми, а декого наснажить на майбутній вибір життєвого шляху.

Зі словами вдячності й побажаннями до всіх учасників і гостей вечора звернулася директор Новосільського НВК Оксана Ліщинська. Також своїми думками і враженнями поділилися завідувачка сільської бібліотеки Марія Івасечко та завідувачка бібліотеки Новосільського НВК Ольга Ліщинська. Зверталася до школярів і керівник гуртка «Нащадки великої звитяги» Анастасія Левицька.
Пісня «Хай завжди буде добро» у виконанні учителя музичного мистецтва Андрія Сеньківа зміцнила наш піднесений від творчого заходу настрій.

По закінченні літературної зустрічі «Бути – народом!» завідувачка краєзнавчого музею «Світлиця» Ніна Левицька, яка також є класним керівником 9 класу, запросила всіх до «Світлиці», де ми мали можливість почути цікаві й вельми пізнавальні розповіді екскурсоводів-дев’ятикласників НВК. Чудовий музей, безперечно.
У тісному колі ми продовжили тепле спілкування й обговорення нашого спільного заходу…

Отже, і я, як і Низовий, поїхала з Нового Села втішена, передавши цей настрій і щирі й приємні вітання від колективу освітян і працівників бібліотек своїй мамі. 
Дякую дуже за все керівництву Новосільського НВК, працівникам бібліотек, учителям, учням, батькам! Дякую Ганні Кузбит та Івану Кликоцькому!